15
Москаль Хохлу не друг?
Uncategorized
Tagged Under : 9 Травня, бійка, влада, комуністи, Львів, свобода
Вже майже тиждень в Україні і за її межами є про що поговорити. Останнє святкування 9-го травня у Львові дало такий очікуваний і давно забутий привід: сутичку “наших” і “ненаших”. І хоч акція явно не дотягує по масштабності до середньостатистичних європейських “вуличних безпорядків”, які приміром, відбуваються у тому ж Белфасті щороку, але спритні кореспонденти зуміли вихопити вдалі кадри і вітчизняні та закордонні телеканали показали їх у тому світлі у якому схотіли…
І одразу піаритись повилазили усі. Політики, політологи, журналісти, музиканти, спортсмени, просто відомі люди (є такі спеціальності в Україні – шоумен і свєтска львіца). Вони почали ходити на всілякі ток шоу, влаштовувати телемости, обговорення, смс голосування. І все для того, щоб дати відповідь (ну і попіаритись звичайно трошки) всім українцям загалом і мені особисто на два одвічні запитання: хто винуватий у тому, що сталось і що робити, щоб такого більше не ставалось. Перераховувати усіх озвучених винуватців і знайдені рецепти немає змісту, натомість хочу навести свої роздуми, стосовно поставлених запитань.
Отож, хто винен у подіях 9 Травня?
Відповідь дати дуже просто, якщо замислитись, а що ж насправді сталось 9 травня? І тут як ніколи стає в нагоді суха юридична термінологія. Наслідком подій у Львові стало відкриття 5 кримінальних справ за фактом “порушення громадського порядку“. У моєму місті групи осіб порушували громадський порядок, що втілилось у стріляння з травматичної зброї(одна штука), кидання димових шашок і каміння, штовханину і мордобій. Мені, як законослухняному громадянину, винуватці очевидні. Якщо розбирати конкретні епізоди, то у простреленій нозі винен чувак у окулярах, який робив постріл (якщо у суді не доведе, що це була самооборона), у киданні каміння – чуваки, що його кидали. Але, якщо взяти усі епізоди загалом, то особисто я вважаю, що винна Влада. І мова не тільки про президента чи парламент, а про всіх чия посада хоча б віддалено повязана зі забезпеченням того самого “правопорядку”, про міліціонерів, про судових виконавців, про депутатів усіх рівнів, голів міст і районів і тд. Адже, який би політики не намагались вкласти зміст у події 9 Травня цілком очевидно, що той, хто рве одяг перехожим (не важливо з яких причин) – правопорушник. Той, хто стріляє у перехожих – правопорушник. Той, хто кидається камінням, запалює димові шашки, палить національний прапор, не виконує рішення суду(байдуже з яких переконань) – усі вони правопорушники. Той, хто ображає українців, називаючи їх хохлами, москалями чи ще якимись словами(байдуже, у Львові чи у Донецьку) – правопорушник. Той хто не визнає суверенітету нашої держави, не признає її кордонів, або закликає відділити від неї певні території( на сході чи на заході) – сепаратист. Стосовно таких осіб і їх дій є чітко виписані процедури у кримінальному і адміністративному кодексі і у посадових інструкціях. І представники влади мають діяти згідно цих інструкцій і законів(не тільки 9 травня, а й протягом усього року). Натомість влада отримала повний фейл в дотриманні правопорядку ще задовго до злощасних подій у Львові. На фоні всього цього, знущанням виглядає бажання міністра МВС нагородити певних працівників міліції “за проявлену доблєсть при защіті Холму Слави”.
Хтось скаже :”Е, ні! Це не просто хуліганство, це відновлення фашизму (або Сталінського режиму)”. Рідні мої(як любить казати одна жіночка, що зараз під слідством ходить), а яка різниця особисто вам, що витатуйовано на кулаку, що ламає вам носа? Як приклад, можу привести дві історії, що стались з моїми знайомими. У першій, в хлопця, що приїхав зі Львова відпочивати у Крим, відібрали певну суму грошей та телефон, за те, що він “бандеровская рожа”. В другій, у Львові біля славнозвісної “Криївки” дядьки напідпитку побили “москаля” – хлопчину з Києва, що приїхав у гості до мого співробітника. Купа партій змогли б попіаритись на цих історіях, але обидві вони не мають ніякого відношення ні до національних ні до етнічних конфліктів. Те що сталось – кримінальні злочини і мали б розглядатись виключно у такій площині. І повірте, якби усі подібні випадки трактувались у такому руслі, якби гопніки і хулігани отримували заслужені покарання, то політичних конфліктів у нас би не залишилось.
Але це нудно і не прибутково з погляду політичних дивідендів, тому політики і далі будуть покривати правопорушення благими ідеями. Що робити нам? Посилайте “нафіг” усіх хто збурює натовп закликами типу “Недамо!!!” і “Родина в опастности!!!”. Вимагайте захисту порядку від усіх, хто має це робити. І будьте адекватні. Це головне.

Знаєш, загалом з тобою згоден.
Але все одно знайшов привід для того, щоби написати…
Ти позиціонуєш свою думку як таку, в якій є правда. Загалом, дійсно в ній є правда. Але це не є правда в останній інстанції, не є та правда, після виголошення якої можна поставити крапку і сміливо вставши на її фундамент здійснювати благі діяняння! Тобто, якщо копати глибше, то знайдеться ще одна правда і ще одна правда, а головне знайдеться — глибина! Твоя правда, як і правда любого політика чи владного мужчини — унікальна, достовірна, неперевершена, правдива (звичайно не без сарказму). Усі боряться за свою правду, усі вважають себе правдивішими за інших. Та який толк з того всього? Хтось запитався (себе впершу чергу), а яка користь з тої самої правдивісінької правди? Та для чого роздумувати про такі банальні теми, як користь, благополуччя, добробут? Для чого? Якщо проаналізувавши будь-які політичні події сьогодення можна знайти свою точку зору, лінію поведінки, свою, знову ж таки правду, і вирізнити себе серед інших, пишаючись собою, поставити себе хоч на мізерний, але п”єдестал?
(і знову не без сарказму) Той хто знає, зрозумів, освідомив ту саму правду вже має чим пишатися, гордитися, возвеличуватися! Але знаєш, правда за тими хто РОБИТЬ! Хто просто своєю спокійною тихою працею робить якийсь вклад в суспільне життя. От за ними правда. Таких людей майже не видно. Бо це тепер не привід для гордості — сумлінно працювати.
І повірте, якби усі подібні випадки трактувались у такому руслі, якби гопніки і хулігани отримували заслужені покарання, то політичних конфліктів у нас би не залишилось.
Якщо копнути трішки глибше, то можна знайти ще одну правду, правду в тому, що якщо би кожен сумлінно займався виключно СВОЇМИ справами, то конфліктів було б ЗНАЧНО менше. Та майже кожен норовить зайнятися чужими справами.
До прикладу, хочу взяти людину, програміста і сім”янина. Ця людина, якщо захоче, то може знайти безліч недопрацьованих/недосконалих речей, речей які потребують постійної уваги, у власному сімейному житті та у свому житті програміста. Ця людина може зрозуміти, що її власний город — це безмежне поле для праці, для посадки плодовитих рослин, догляду та піклування. Але чомусь так буває виходить, що такій людині краще займатися не своїми справами, а справами інших: політичними, загальносуспільними, справами суддів, правоохоронців тощо…. Ось тут і корінь конфлікту. Не тільки суто, як на мій погляд, цієї людини, а цілого суспільства та нації.
Все ж таки получилося, що в замітці я виділив свою окрему правду. Зрештою, при написанні я не ставив це за ціль. Хотів лишень сказати, що якщо копати, то постійно можна знайти ще якусь правду. Ще одну і ще одну. Цей процес безкінечний для тих хто шукає правду. І так можна все життя шукати правду, знаходити, відстоювати, ба навіть воювати за неї. Але життя на місці не стоїть. І хотілося б впершу чергу від шукачів правди, простої і впевненої праці спрямованої на благополуччя суспільства. Адже суть того самого благополуччя лежить саме в тій щоденній, рівній, сумлінній праці, у виконанні своїх прямих обов”язків та в роботі над власними справами.
Дякую за цей легенький нарис. Заклик до адекватності я собі вподобав і погоджуюся з автором щодо площин розуміння величини і якості кривди.
Бажаю успіху, цікавий блоґ.
P. S. Авторе, попрацюйте над орфографічними помилками і дотриманням правил машинопису, а то текст виглядає кривенько.
Олекса Мельник, дякую, буду старатись